
Чи стою я поруч з Божою Матір’ю, у середовищі апостолів і учнів? Чи я в невеликій групі вірних жінок? Чи в тій невпевненій масі людей, з яких одні, після цих днів, вступлять у життя віруючими, оновленими і вийдуть у життя віддавати всі, усього себе для того, щоб понести Євангеліє Господнє? – чи перебуваю я серед інших, які перелякані людським судом, перелякані величчю Євангелія, відкидають його від себе, відмовляються від нього, залишаються закам’янілими, глухими, байдужими?
Поставмо це питання перед собою на кожній службі, при кожному читанні, щодня, простежуючи шлях Божий і шлях наш, людський. Це, може бути, найстрашніший суд, який може над нами відбутися: зустрітися віч-на-віч із тим, що відбувається із Христом і – не відгукнутися, чи відвернутися зі страхом, або відректися. Звичайно, ми не відрікаємося на словах, але чи не відрікаємося ми на ділі скам’янінням нашого серця, нашої майже рішучістю НЕ виконати того, чого вимагає від нас віра. Ось із цим увійдімо в ці дні, пройдімо ці страсні години, година за годиною, ці дні – день за днем, і ввійдімо так само в славу Христового Воскресіння. Амінь.
Митрополит Антоній (Сурожський)