"Лише тоді, коли буде покінчено з рабським станом половини людства, коли руйнуватиметься заснована на нім система лицемірства, ділення людства на дві статі знайде своє справжнє значення, а людська пара — своя дійсна подоба"...
"Вона відбуває обов'язки життя не дійсним, а пасивним чином: муками пологів, турботами про дітей, підлеглістю мужові... Вона не створена для вищих страждань, радощів і могутнього прояву сил; життя її повинне протікати спокійніше, незначніше і м'якше, ніж життя чоловіка...

Якщо ми і наші близькі при доброму здоров'ї і гаразді, у нас є де жити, є у що вдягнутись, є що їсти, то ми повин¬ні славити Бога і дякувати Йому в наших молитвах. Такі молитви називаються хвалебними і подячними. Якщо з нами трапиться якесь нещастя, чи то хвороба, чи біда, чи нужда, ми повинні просити у Бога допомоги.

Щоб засвідчити Богу наше благоговіння перед Ним і шану до Нього, ми під час молитви стоїмо, а не сидимо: тільки хворим і дуже старим дозволяється молитися сидячи.

Ми називаємося християнами, тому що віруємо в Бога так, як навчив нас Сам Син Божий, Господь наш Icyс Христос. Icyс Христос не тільки навчив нас правильно вірувати в Бога, але й спас нас від влади гріха та вічної смерті.
Син Божий, Ісус Христос, з любові до нас, грішних, зійшов з небес і, як звичайна людина, постраждав замість нас за наші гріхи, був розіп'ятий, помер на хресті і на третій день воскрес.

Бог є любов, тому будь-який гріх - це злочин проти любові, він веде до розриву з Богом та іншими людьми, отже, є гріхом проти Церкви. Тому той, хто грішить, відпадає від Церкви і повинен каятися перед нею.
У давні часи грішник взагалі каявся перед усією церковною громадою. Зараз сповідь приймає один священик, по молитвах якого Господь прощає висповідані гріхи і возз'єднує людину з Церквою. Боротися з гріхом - значить відкрити свою душу перед Богом і Церквою, тому що корінь гріха є самолюбне відчуження. Сповідь допомагає позбутися від хворобливої суб'єктивності; вона вимагає і самопожертви (потрібно пожертвувати, наприклад, своїм самолюбством).

На нещастя, є люди, які приховують свої гріхи на сповіді. Так, одні через помилковий страх, інші через фальшивий сором, треті через гордість, інші, врешті, просто через невігластво приховують свої беззаконня при сповіді від священика, а через це не тільки не одержують прощення у своїх гріхах, але й подвоюють їх, тому що неправду говорять перед Самим Господом Ісусом Христом, Який сповідь їх приймає. Щоб на майбутнє відвернути таких людей від погибельної звички утаювання гріхів і навчити Каяття відкритого, щирого й нелицемірного, ми вкажемо їм на один випадок того, як іноді каялися у своїх гріхах християни в давні часи.

Просимо підтримати молитвою та фінансами дітей недужих онкозахворюваннями міста Львова:
Максим Рис,
Ростик Маріч,
Ілля Федіс
Ангеліна Мелиник