Преподобний Киріак народився в Карфагені і був сином священика. Змалку він почав читати Священне Писання та з ранку до вечора сидів за книгами, з яких дізнавався про справи Божі, направлені на спасіння людей. Вивчивши біблійну історію, отрок взявся читати житія святих. Це читання остаточно затвердило його вибір. І у вісімнадцять років Киріак залишив назавжди свій дім і таємно вирушив до Єрусалиму.
Святий Калістрат був родом з Карфагену. Дід святого Калістрата Неоскор служив при імператорі Тиверії в Палестині, під керівництвом прокуратора Іудеї Понтія Пілата, і був свідком хресних стражданнь Господа нашого Ісуса Христа, Його мученицької смерті і преславного Воскресіння. Батько святого був християнином він виховав сина у вірі та благочесті. Вночі, коли зазвичай всі спали Калістрат молився. Одного разу воїн, який спав біля нього почувши що святий закликає ім’я Господа Ісуса доніс про це воєнноначальнику. Воєнноначальник закликав до себе Калістрата, допитав його і хотів змусити принести жертву ідолам, та святий відповів твердою і рішучою відмовою. 
Преподобний Саватій Соловецький прийшов у Кирило-Білоєзерський монастир в 1396 р., де прийняв чернечий постриг. Там він подвизався довгий час, неухильно виконуючи всі послухи. Смирення, лагідна любов до братії та суворе життя вирізняли преподобного Саватія серед інших подвижників. Дізнавшись що на Ладозькому озері є кам’яний острів Валаам, преподобний оселився на ньому, втікаючи від суєти і слави світу цього. Але на Валаамі суєта мирська теж почала тривожити смиренного старця. Коли преподобний дізнався, що на півночі є безлюдний острів Соловецький, він став просити в ігумена і братії відпустити його. Але вони, не забажали розлучатися зі святим старцем. Та за вказівкою Божою Саватій залишив Валаамську обитель і вирушив до берегів Білого моря. Коли він дізнався від місцевих жителів, що острів знаходиться на відстані двох днів плавання, що на ньому багато озер і що на ньому ніхто не живе, він ще більше запалав бажанням там оселитись.
13 жовтня 2011 року у конференц-залі палацу Сапєг, де знаходиться Львівська обласна організація українського товариства охорони пам’яток історії та культури (вул. Коперника, 40а) із благословення Високопреосвященнішого Димитрія (Рудюка), митрополита Львівського і Сокальського відбулась науково-практична конференція “Відродження Українського Православ’я у ХХ ст.“, яку організували Львівсько-Сокальське єпархіальне управління спільно із Львівською православною богословською академією УПЦ КП.
Поміж Богородичними празниками нашого церковного року на осібну увагу заслуговує свято Покрови. Культ Богоматері як Покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж по сьогодні. Секрет того постійного, улюбленого і ревного культу мабуть лежить у тому, що тут йдеться не про земське і людське, але небесне й могуче заступництво. Від самого початку існування нашої держави ми стало мали великих і сильних ворогів. Тож нічого дивного, що наш народ шукав такої помомчі й опіки, проти якої не може встояти жодна людська сила. Тому празник Покрови завжди був і є для нашого народу днем великого вияву любови і вдячности для Пресв. Богородиці та днем радісної прослави і звеличення Її покрова і заступництва.
Преподобний Феофілакт був єпископом в Нікомидії. У сані єпископа він був добрим пастирем: старанно дбав про свою паству і подавав собою приклад усім. Він будував храми, лікарні і прочанські доми, де сам прислужував хворим і прокаженим, своїми руками омиваючи їх рани. У його час імператотом став Лев Вірменин, який відновив іконоборчу єресь, засуджену на VII Вселенському Соборі. Феофілакт з'явився в Константинополь і безбоязно викрив царя. Лев заслав святителя в ув'язнення в м. Стровіль, в Карій. Тут 30 років він провів у стражданнях і помер у 845 р. Благочестива імператриця Феодора перенесла св. мощі його в Нікомідію, де вони й почивають.