Колись, дуже давно, оселився в херсонських степах один збіднілий сербський шляхтич. Привіз він із собою з батьківщини родинну ікону Пресвятої Богородиці, а коли помирав передав її нащадкам. А ті - своїм нащадкам. І так опинився цей образ майже двісті років тому в херсонської поміщиці Юліанії Іонівни Касперової.
Жила пані Юліанія з чоловіком у своєму маєтку - в невеличкому селі, що тоді називалося Касперівка, а нині - Кизомис. Якось вночі пані Юліанія прокинулася й захотіла помолитися перед улюбленою іконою. Вона запалила свічку, накинула на плечі шаль і підійшла до образів. Серце тьохнуло у жінки в грудях, коли вона побачила, що звична, потемніла від років ікона просвітліла й засяяла свіжими фарбами. Пані впала на коліна й до ранку молилася перед образом Цариці Небесної. А вранці вони з чоловіком порадилися й вирішили нікому про чудо не казати. Проте, Богородиця бажала іншого, тож і сталося інакше.
14 жовтня - вшанування Касперської ікони Божої Матері.
Жила пані Юліанія з чоловіком у своєму маєтку - в невеличкому селі, що тоді називалося Касперівка, а нині - Кизомис. Якось вночі пані Юліанія прокинулася й захотіла помолитися перед улюбленою іконою. Вона запалила свічку, накинула на плечі шаль і підійшла до образів. Серце тьохнуло у жінки в грудях, коли вона побачила, що звична, потемніла від років ікона просвітліла й засяяла свіжими фарбами. Пані впала на коліна й до ранку молилася перед образом Цариці Небесної. А вранці вони з чоловіком порадилися й вирішили нікому про чудо не казати. Проте, Богородиця бажала іншого, тож і сталося інакше.
14 жовтня - вшанування Касперської ікони Божої Матері.