Святителі Афанасій і Кирило Олександрійські

Святителям Афанасію й Кирилу, архієпископам Олександрійським, призначено спільне святкування на знак глибокої вдячності Святої Церкви за багаторічну безперестанну працію для утвердження догматів Православної віри і ревного захисту їх від єретичних вчень. Святитель Афанасій, архієпископ Олександрійський, великий отець Церкви і стовп Православ’я, народився близько 297 року в місті Александрії в родині благочестивих християн. Він дістав гарну світську освіту, але ще глибші знання набув через старанне вивчення Святого Письма. З юних років майбутній великий святитель Афанасій став відомим Александрійському Патріархові, святому Олександрові (пам’ять 29 травня) за таких обставин.

Одного разу група дітей, серед яких перебував і отрок Афанасій, гралася на березі моря. Діти-християни вирішили хрестити своїх однолітків-язичників. Отрок Афанасій, якого діти обрали “єпископом”, звершував хрещення, у точності повторюючи слова, чуті ним в церкві при цьому таїнстві. Все це спостерігав з вікна Патріарх Олександр. Потім він звелів привести до себе дітей і їх батьків, довго розмовляв з ними і, впевнившись, що хрещення, здійснене дітьми в грі, було у всьому відповідне з церковним уставом, визнав хрещення дійсним і доповнив його миропомазанням. З цього часу Патріарх спостерігав за духовним вихованням юного Афанасія і згодом приєднав його до кліру, спочатку читцем, а потім посвятив в сан диякона.

В цьому сані святий Афанасій супроводжував Патріарха Александра в 325 році на I Вселенський Собор і Никеї. На Соборі святий Афанасій виступав із спростуванням єресі Арія. Ця промова була схвалена православними отцями Собору, а аріани - явні і таємні - зненавиділи Афанасія і протягом всього його життя піддавали гонінням. Після смерті святого Патріарха Олександра, святий Афанасій був одностайно обраний його спадкоємцем на Олександрійську кафедру. Він довго відмовлявся, вважаючи себе недостойним, але через наполягання всього православного населення змушений був погодитися, і у віці 28 років був рукоположений в сан єпископа та поставлений на чолі Александрійської Церкви.

47 років святитель Афанасій керував Церквою, зазнавши за цей період багато гонінь і скорбот від своїх супротивників. Кілька разів його виганяли з Александрії і він переховувався від аріан у пустельних місцях, оскільки ті неодноразово намірялися вбити Святителя. Святитель Афанасій провів у вигнаннях більше 20 років, то повертаючись до своєї пастви, то знову піддаючись засланню. Був момент, коли він залишався єдиним православним єпископом, інші ж єпископи впадали в єресь.

На лжесоборах єпископів-аріан він був проголошений позбавленим єпископського сану. Незважаючи на багаторічні гоніння, Святитель продовжував твердо відстоювати чистоту православної віри і невтомно писав послання й трактати проти аріанської єресі. Коли ж Юліан Відступник (361 - 363) розпочав гоніння на християн, то його гнів в першу чергу впав на святителя Афанасія, котрий шанувався великим стовпом Православ’я. Юліан мав намір вбити Святителя, щоб завдати нищівного удару християнству, але незабаром сам безславно загинув. Смертельно поранений стрілою під час бою, він з розпачем вигукнув: “Ти переміг, Галілеянине”. Після смерті Юліана святитель Афанасій керував Александрійською Церквою сім років і помер в 373 році, у віці 76-ти років.

Збереглися численні твори святителя Афанасія: чотири “Слова”, спрямовані проти єресі аріан, а також лист до Епіктета, єпископа Коринфської Церкви, про Божественну й людську природу в Ісусі Христі, 4 листи до єпископа Серапіона Тмуїтського про Божественність Святого Духа і рівність Його з Отцем і Сином - проти єресі Македонія. Збереглися також і інші твори апологетичного характеру на захист Православ’я, в тому числі лист до імператора Констанція. Відомі коментарі святителя Афанасія до Святого Письма, книги повчального характеру і докладний життєпис преподобного Антонія Великого (пам’ять 17 січня), з яким святитель Афанасій був дуже близький. Святитель Іоан Золотоуст радив читати кожному православному християнинові цей життєпис.

Св. Кирило походив зі знатної й благочестивої християнської родини. Він вивчив світські науки, у тому числі й філософію, але найбільше прагнув набути знання Святого Письма та істин християнської віри. Замолоду св. Кирил вступив у скит святого Макарія в Нітрійських горах, де пробув шість років. Патріарх Олександрійський Феофіл ( 385-412 рр.) посвятив його в сан диякона, зарахував до кліру й, бачачи його обдарованість, доручив проголошувати проповіді.

По смерті патріарха Феофіла св. Кирило одностайно був обраний на патріарший престол Олександрійської Церкви. Видаляючи зпосеред своєї пастви ворогів св. віри - юдеїв і язичників, св. Кирило дбав і про утвердження віри та благочестя свого стада. Його полум’яна ревність за чистоту християнського вчення і непохитна твердість у захисті віри особливо проявилися в боротьбі з Несторієм, який збурив своєю єрессю Церкву. Святитель Кирил писав послання до Несторія і листи імператорові Феодосію Молодшому, папі Целестину I та в різні монастирі, спростовуючи думки Несторія й викладаючи правдиве християнське вчення про втілення Сина Божого. На III Вселенському Соборі, скликаному в 431 р. у місті Ефесі, святитель Кирил був головою. Помер святитель в 444 р.

Пам'ять - 31 січня (нов. ст.)