Важко ясно сказати, що ж все-таки переконало Володимира відмовитися від своєї буйної вдачі і прийняти Христову віру. Перші роки свого княження він прямо-таки благістю не відрізнявся, принаймні, літопис охарактеризував його досить розбещеною молодою людиною. Слід, втім, мати на увазі, що літописець свідомо описував Володимира до його звернення в особливо похмурих тонах з метою більш рельєфного представлення величі його етичного перетворення після Хрещення. Як би там не було, як це не рідко трапляється, до 30-ти років чоловік, тим більше пройшовший нелегку військову школу, деколи, озираючись на своє життя, бачить в ньому не зовсім те, чим воно було йому раніше... Можливо, щось подібне довелося випробувати і нашому просвітителеві.
Історики часто розглядають Володимирське навернення у формально-історичному контексті — як поступальний процес. Дійсно, в 960 р. Хрещення прийняв польський князь Мешко І, у 974 — данський король Гарольд Блотанд, в 976 — норвезький конунг (з 995 р. король) Олаф Трюгвассон, в 985 — угорський герцог Геза.
Всі ці правителі були безпосередніми сусідами Русі, в певний час, як союзниками, так і ворогами. Проте і це в достатній мірі не розкриває причин Хрещення нашого просвітителя, оскільки не враховує чинник конфесійної альтернативи Володимира, адже окрім сусідів на заході в київського суверена були такі ж сусіди і союзники на причорноморському півдні і степовому сході.
Отже, літопис починає опис Хрещення Володимира з сюжету «випробування віри» великокняжими послами в різних країнах, а саме — спостереження за тим, де, хто і як служить Богові. Для нас сьогодні це здавалося б вельми дивовижним, бо важко уявити собі пізнання іншої віри, споглядаючи зовнішній церемоніал її богослужінь, не говорячи вже про те, щоб виявитися переконаним в її істинності. Крім того, чи був сенс вирушати за православ'ям «за море», коли в самому Києві існувала місцева досить багаточисельна християнська община, що має головним своїм храмом (ймовірно, не єдиним) соборну церкву св. пророка Ілії на Подолі, відому ще з часів кн. Ігоря.
Нагадаємо також, що Болгарія була хрещена більш ніж століттям раніше (бл. 865 р.) і до часу нашого просвічення мала багату святоотцівську бібліотеку, перекладену слов'янською мовою, а також розвиненою традицією греко-слов'янського культурного синтезу (пригадаємо хоч би творіння Іоана екзарха, Чорноризця Хоробра, Констянтина Преславського і ін. видатних духовних письменників). Багато істориків відносять хрещення самого Володимира до 987 року. За візантійськими і арабськими джерелами, в 987 році Константинополь укладає з Руссю союз для придушення заколоту Варди Фоки. Умовою князя була рука Царівни Анни, сестри Імператорів Василя і Костянтина, — вимога украй принизлива для Ромейських василевсів. Тоді, в розпал війни з Вардою Фокою Володимир напав на Корсунь і оволодів ним, загрожуючи Царгороду. Імператори погоджуються віддати Анну за князя за умови попереднього хрещення Володимира, який нарікається ім'ям Василя, — на честь Імператора Василя II.
Ожразу після цього Володимир Хреститель наказав зруйнувати капища божків і народу з'явитися на річці Дніпро, аби масово хреститися. Відтоді Дніпро називають українським Йорданом. Ідоли були спалені, зруйновані або пущені за течією. На їх місцях були поставлені церкви. Так було і в інших містах, де християнство встановлювали княжі намісники. За переказами, нова віра поширювалася мирно, за винятком небагатьох місць. Так, в Новгороді довелося застосувати силу. У глухих кутах (наприклад, у вятичів) язичество трималося, не поступаючись християнській проповіді, ще цілі століття; та і по всій країні старі вірування не відразу були забуті народом і спліталися з новим віровченням в строкату суміш віри і забобону.
Хрещення Русі не слід уявляти собі, як одну просту зміну вірувань. Християнство, ставши пануючою релігією на Русі, виразилося не лише в проповіді і богослужінні, але і в цілому ряду нових встановлень і установ. З Греції прийшла на Русь ієрархія: у Києві став жити руський митрополит, що поставляється константинопольським патріархом; у інших містах були поставлені підлеглі митрополитові єпископи (на перших порах їх було п'ять, потім число їх дійшло до 15).
Особливо повставало духівництво проти грубих форм рабства на Русі. У повчаннях і проповідях, в бесідах і розмовах представники духівництва діяльно учили панів бути милосердними з рабами і пам'ятати, що раб така ж людина і християнин, як і сам його пан. У повчаннях заборонялося не лише вбивати, але і катувати раба. В деяких випадках церква прямо вимагала у панів відпустки рабів і рабинь на свободу. Церква потім впливала на поліпшення родинних стосунків і взагалі моральності в руському суспільстві. На підставі грецького церковного закону, прийнятого і підтвердженого першими князями в їх "церковних статутах", вся провина і злочини проти віри і моральності підлягали суду не княжому, а церковному. Поряд з дією церкви на цивільний побут Русі ми бачимо і освітню діяльність церкви. Вона була різноманітна. Перш за все освітнє значення мали ті практичні приклади нового християнського життя, які давали руським людям окремі подвижники і цілі общини подвижників монастирі.
Приклади благочестивого християнського життя виявляли як мирські, так і церковні люди. Літописець говорить, що сам князь Володимир після хрещення став добрим і милостивим, піклувався про убогих і вдів, думав про книжкову освіту. Серед його синів були також благочестиві князі. Християнізація Русі і спорідненість правлячого роду з візантійським двором ввела Русь в сім'ю європейських народів на абсолютно рівних основах. Завдяки болгарській писемності християнство відразу виступило на Русі у вигляді високоорганізованої релігії з високою культурою.
Прийняття Руссю християнської віри - видатна подія в її історії, що багато в чому зумовило подальший розвиток політичного, суспільного, культурного і духовного життя.
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства "Нев'янучий цвіт"
Історики часто розглядають Володимирське навернення у формально-історичному контексті — як поступальний процес. Дійсно, в 960 р. Хрещення прийняв польський князь Мешко І, у 974 — данський король Гарольд Блотанд, в 976 — норвезький конунг (з 995 р. король) Олаф Трюгвассон, в 985 — угорський герцог Геза.
Всі ці правителі були безпосередніми сусідами Русі, в певний час, як союзниками, так і ворогами. Проте і це в достатній мірі не розкриває причин Хрещення нашого просвітителя, оскільки не враховує чинник конфесійної альтернативи Володимира, адже окрім сусідів на заході в київського суверена були такі ж сусіди і союзники на причорноморському півдні і степовому сході.
Отже, літопис починає опис Хрещення Володимира з сюжету «випробування віри» великокняжими послами в різних країнах, а саме — спостереження за тим, де, хто і як служить Богові. Для нас сьогодні це здавалося б вельми дивовижним, бо важко уявити собі пізнання іншої віри, споглядаючи зовнішній церемоніал її богослужінь, не говорячи вже про те, щоб виявитися переконаним в її істинності. Крім того, чи був сенс вирушати за православ'ям «за море», коли в самому Києві існувала місцева досить багаточисельна християнська община, що має головним своїм храмом (ймовірно, не єдиним) соборну церкву св. пророка Ілії на Подолі, відому ще з часів кн. Ігоря.
Нагадаємо також, що Болгарія була хрещена більш ніж століттям раніше (бл. 865 р.) і до часу нашого просвічення мала багату святоотцівську бібліотеку, перекладену слов'янською мовою, а також розвиненою традицією греко-слов'янського культурного синтезу (пригадаємо хоч би творіння Іоана екзарха, Чорноризця Хоробра, Констянтина Преславського і ін. видатних духовних письменників). Багато істориків відносять хрещення самого Володимира до 987 року. За візантійськими і арабськими джерелами, в 987 році Константинополь укладає з Руссю союз для придушення заколоту Варди Фоки. Умовою князя була рука Царівни Анни, сестри Імператорів Василя і Костянтина, — вимога украй принизлива для Ромейських василевсів. Тоді, в розпал війни з Вардою Фокою Володимир напав на Корсунь і оволодів ним, загрожуючи Царгороду. Імператори погоджуються віддати Анну за князя за умови попереднього хрещення Володимира, який нарікається ім'ям Василя, — на честь Імператора Василя II.
Ожразу після цього Володимир Хреститель наказав зруйнувати капища божків і народу з'явитися на річці Дніпро, аби масово хреститися. Відтоді Дніпро називають українським Йорданом. Ідоли були спалені, зруйновані або пущені за течією. На їх місцях були поставлені церкви. Так було і в інших містах, де християнство встановлювали княжі намісники. За переказами, нова віра поширювалася мирно, за винятком небагатьох місць. Так, в Новгороді довелося застосувати силу. У глухих кутах (наприклад, у вятичів) язичество трималося, не поступаючись християнській проповіді, ще цілі століття; та і по всій країні старі вірування не відразу були забуті народом і спліталися з новим віровченням в строкату суміш віри і забобону.
Хрещення Русі не слід уявляти собі, як одну просту зміну вірувань. Християнство, ставши пануючою релігією на Русі, виразилося не лише в проповіді і богослужінні, але і в цілому ряду нових встановлень і установ. З Греції прийшла на Русь ієрархія: у Києві став жити руський митрополит, що поставляється константинопольським патріархом; у інших містах були поставлені підлеглі митрополитові єпископи (на перших порах їх було п'ять, потім число їх дійшло до 15).
Особливо повставало духівництво проти грубих форм рабства на Русі. У повчаннях і проповідях, в бесідах і розмовах представники духівництва діяльно учили панів бути милосердними з рабами і пам'ятати, що раб така ж людина і християнин, як і сам його пан. У повчаннях заборонялося не лише вбивати, але і катувати раба. В деяких випадках церква прямо вимагала у панів відпустки рабів і рабинь на свободу. Церква потім впливала на поліпшення родинних стосунків і взагалі моральності в руському суспільстві. На підставі грецького церковного закону, прийнятого і підтвердженого першими князями в їх "церковних статутах", вся провина і злочини проти віри і моральності підлягали суду не княжому, а церковному. Поряд з дією церкви на цивільний побут Русі ми бачимо і освітню діяльність церкви. Вона була різноманітна. Перш за все освітнє значення мали ті практичні приклади нового християнського життя, які давали руським людям окремі подвижники і цілі общини подвижників монастирі.
Приклади благочестивого християнського життя виявляли як мирські, так і церковні люди. Літописець говорить, що сам князь Володимир після хрещення став добрим і милостивим, піклувався про убогих і вдів, думав про книжкову освіту. Серед його синів були також благочестиві князі. Християнізація Русі і спорідненість правлячого роду з візантійським двором ввела Русь в сім'ю європейських народів на абсолютно рівних основах. Завдяки болгарській писемності християнство відразу виступило на Русі у вигляді високоорганізованої релігії з високою культурою.
Прийняття Руссю християнської віри - видатна подія в її історії, що багато в чому зумовило подальший розвиток політичного, суспільного, культурного і духовного життя.
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства "Нев'янучий цвіт"
