Старший син Володимира Мономаха народився у 1076 році і при хрещенні отримав ім’я Феодора. Ще мав лише 12 років, а дід його – великий князь Київський Всеволод, послав княжити у Новгородську землю. А в 19 років він став зразком мужності і християнського великодушшя у боротьбі із Чернігівським князем Олегом, котрому блаженний князь кілька разів випрошував прощення у великого князя, хоча той убив його брата Ізяслава і двічі віроломно нападав на самого Мстислава, намагаючись захопити Новгород.У цей час князь Давид Ігоревич уже вдруге (1110р) змістили з Володимир-Волинського столу, який тепер знову перейшов у руки великого князя Святополка на основі Любецької згоди. Але новому великому князю не стільки була потрібна Волинь, як Новгород.
Тому великий князь Святополк домовився із Мономаховичами (Новгород знаходився у їх володінні) та іншими князями у 1102 році, щоб князя Мстислава перевели на Володимир-Волинську землю, а на його місце послали сина Святополка Ярослава.
Виконуючи волю батька і великого князя, Мстислав прибув до Києва з новгородцями і боярами Мономаха. Новгородці ніяк не згоджувались прийняти нового князя і відповіли Святополку: “Ось ми прийшли сказати тобі, що не хочемо ні Святополка, ні його сина, якщо дві голови у твого сина, то посилай його у Новгород. Мстислава дав нам Всеволод, ми виростили для себе князя, коли ти сам відійшов від нас”. Довго Святополк сперечався із новгородцями, але ті постановили на своєму, взяли із собою Мстислава і пішли до Новгорода. Тоді Святополк почав свого добиватися з іншого боку: він женить свого сина Ярослава, що сидів у Володимирі-Волинському, на дочці блаженного Мстислава.
Шлюб став найбільшою причиною до ворожнечі між Ярославом і Мономахом, і це привело Мстислава на Волинь. Ярослав Волинський дуже погано відносився до своєї дружини, Мономах з іншими князями у 1117 році ще раз прийшов до Володимира і оточив його, простоявши два місяці під стінами. Ярослав змирився, але через деякий час, підбадьорений поляками, знову хоче добитися переваги над Мономаховичами, проганяє свою дружину, дочку Мстислава. За ці зловживання Володимир Мономах виганяє його із Володимира. Ярослав у 1123 році прибув до міста із мадярами, поляками і чехами оточивши його.
Тоді у Володимирі сидів другий син Мономаха Андрій. Мстислав княжив у Білгороді біля Києва, куди у 1117 році був переведений своїм батьком.
Мономах став збирати дружину проти Ярослава, але на швидку допомогу Андрію був посланий Мстислав з невеликим військом. Останній ще не доїхав до Володимира, як облога була знята, внаслідок смерті Ярослава, котрого вбили два поляки. Союзники, приголомшені його смертю, розійшлися по домівках, посилаючи послів із подарунками для встановлення миру.
Князю Мстиславу залишилося лише прикрашати Волинь на користь свого брата Андрія і, очевидно, тоді і будуються Василівський монастир у Володимирі і Димитрівська церква – у Луцьку. Це стає дуже правдоподібно, бо, як свідчить передання, князь Мстислав на випускав ніякої нагоди, в котрій йому усміхалась удача, щоб не ознаменувати її і не збудувати на честь цієї події храму. Так після перемоги над Олегом Чернігівським, ним була заснована Благовіщенська церква на городищі біля Новгорода; після щасливого походу на ще дику Естонію у 1113 році – кам’яний храм на княжому дворі, після другого походу на Естонію, взявши Едеппе і багато полонених,– храм на честь Великомученика Георгія. Тому і на Волині після безкровної перемоги над своїм зятем і кривдником дочки Ярославом будує монастирі і соборний храм у Володимирі, церкву у Луцьку, що лежав на його дорозі до Києва, де ще в цей час преподобний Никола Святоша ніс подвиги у Київському Печерському монастирі, а сам Луцьк належав сім’ї Мономахів.
Блаженний Мстислав, ставши Великим князем Київським, у 1125 році ходив стопами свого батька: у 1127 році відігнав половців не тільки за Дон, але й за Волгу, покарав Полоцьких князів, котрі відмовилися допомагати йому у цій боротьбі проти ворогів християнства. У 1131 році він ще ходив війною на язичницьку Литву, а на пасхальному тижні 15 квітня 1132 року, на 56 році життя, помер і був похоронений у Київському храмі Великомученика Феодора.
Його пам’ять Церква звершує 28 квітня (н.ст.), в день його кончини.
