Давайте з’ясуємо, що з дітьми зробило телебачення?! Надзвичайно страшно дивитися на дітей, що розжиріли, у яких погано заживають рани, проблеми з метаболізмом, гормональні порушення. Це короткозорі діти з аутизмом, раком, діабетом, недоумством і передчасним статевим дозріванням. Стільки бід, одна відповідь – телевізор.
Цікаво, чим же “телебомба сповільненої дії” загрожує маленьким глядачам. Перш за все – ожирінням. Втупившись у “зомбоящик”, діти не гуляють, не грають, а валяються на дивані і харчуються їжею швидкого приготування. Таким чином, через нерухомий спосіб життя і неправильне харчування накопичується жир: обмін речовин порушується, калорії не спалюються, і на цьому сприятливому ґрунті розвивається діабет з усіма витікаючими наслідками.

Пересічні люди, а тим більше ті, що стоять біля керма Держави, повинні розуміти, що пропаганда насилля – це сатанинська ідея. Державі потрібна моральність і дисципліна. Особливо державні мужі повинні це розуміти тепер, після семидесяти років страждань у страшній диявольській імперії. З комунізмом прийшла епоха страшного насильства і не менш страшного п’янства. Бачимо, що більшість наших громадян - це вже не є нормальні люди. Тепер той культ сили привносять і пропагують спритні американські «добродії», що ратують неначе за демократію, а властиве, - за панування сатанізму. Мораль, що прийшла з-за кордону, не є християнською.

«Хліба і видовищ!» – вигукували жителі стародавнього Риму. Та проблему хліба поки що облишимо і поговоримо про видовища. Мабуть багатьом з нас подобається час від часу переглядати нові здобутки сучасної кіноіндустрії. Кінематограф став невід’ємною частиною нашої культури і особливо це стосується молоді. Тому виникає закономірне запитання: яке «забарвлення» має сучасне кіно та телебачення і який вплив вони справляють на людину, яка і без того заблукала у лабіринті життєвих перипетій?

„Хліба і видовищ!” – вимагав колись народ від правителів Римської імперії. Нині ця фраза набула дещо зловісного характеру: якщо від нестачі хліба з голоду у цивілізованих країнах уже ніхто не помирає, то видовищами ми ще ніяк не наситимося. Цю нашу потребу сповна задовольняє багатоканальне телебачення.

Якось я почула думку, що у сучасної людини телевізійна освіта. Сперечатись з цим важко. Якщо порахувати скільки днів свого життя ми проводимо біля блакитних екранів, можна жахнутися. Більше йде хіба що на сон. А скільки над книжками?