Справжнє, добре християнське життя може бути тільки у того, хто має у собі віру Христову і намагається жити за цією вірою, тобто добрими ділами виконувати волю Божу. Добрі діла є виявленням нашої любові, а любов є основою всього християнського життя. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває у Богові, і Бог у ньому (Див.: 1 Ін 4, 16). "Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне" (Ін 3, 16). Так Бог на ділі виявив Свою любов до людей.

Істина всезагального воскресіння мертвих ясно і чітко розкрита у Святому Писанні. Вона виходить також з основних сил нашого безсмертного духу та з понять про Бога вічного, всемогутнього і всеправедного.

У шкляній посудині жили дві червоні рибки. Ліниво пересуваючись попри шкляні стінки, вони мали досить часу, аби собі пофілософувати. І якось одна рибка спитала іншу:
— Чи ти віриш у Бога?
— Звичайно!
— А звідки ти про Нього знаєш?
— Хто ж тоді, на твою думку, щодня міняє воду в акваріумі?

Бог створив нас,людей,за образом і подобою Своєю,дав нам розум, волю і безсмертну душу для того, щоб, пізнаючи Бога й уподібнюючись Йому, ми ставали усе кращи ми і добрішими, все більше удосконалювалися й успадкували вічне блаженне життя з Богом.
Тому існування людини на землі має глибокий сенс, велике призначення і високу мету.

Зовсім недавно я влаштувалася на роботу в офіс у одну компанію. На співбесіді мене запитали про моє ставлення до релігії, я сказала, що православна, менеджер на це відповіла - це ваше право, але на роботі ви не повинні демонструвати свою релігійність, це прописано в наших корпоративних правилах. Я сказала: «Добре», а тепер мене мучить совість - напевно, все-таки християнин не повинен приховувати своє християнство? Поки я ще жодного разу про православ'я ні з ким на роботі не говорила, в основному підтримую всілякі світські розмови. Правда, поставила на своєму робочому столі маленьку ікону, сподіваюся, мене не примусять її прибрати, але, напевно, тільки ікону - це мало? Чи повинен християнин сповідувати своє християнство на світській роботі,- проповідувати? І чи правильно це, що в корпоративних правилах йдеться про релігію?

Одного разу двоє друзів-хлоп'ят каталися на ковзанах на малому замерзлому ставку. Був похмурий холодний вечір. Діти їздили обережно, але раптом лід проламався і один із хлопчиків упав у воду.
Ставок був неглибокий, але вода в ополонці почала замерзати, закриваючи отвір.
Другий хлопчик повернувся на берег, узяв найбільший камінь, якого вдалося знайти, і побіг туди, де провалився його малий друг. Почав щосили вдаряти каменем об лід, аж врешті-решт розбив його. Схопивши друга за руку, допоміг йому вибратися з води...
Коли прийшли рятівники і побачили, що сталося, здивувалися: «Як це йому вдалося? Як хлопчик зміг розбити такий грубий і щільний шар льоду?»
Дідусь, який проходив поблизу, сказав:
-Знаю, як він це зробив!
-Як? - спитали вони.
Дідусь відповів:
-Не було поруч нікого, хто б застеріг: «Це тобі не вдасться...».

Христос говорив: «Не мир Я прийшов принести, але меч», а ще - «Як Мене світ зненавидів, так і вас зненавидить». Християнин покликаний в певной мірі до конфронтації зі світом. Як поєднати це з прагненням до кар'єри, благополуччя? Як підготувати дітей до цього, не виховавши з них похмурих всеосуджуючих фанатиків, і не відштовхнувши їх від Церкви?

Виявляється, не так і давно в церковних хорах співали одні чоловіки, а виконувати обов'язки псаломщика жінкам благословили лише на помісному соборі на початку минулого століття. Ні, я зовсім не збираюся сперечатися і применшувати роль жінки в Церкві, просто іноді здається, ніби чоловіків, насправді, в храмах не було й зовсім. І від цього стає сумно.

Людині властиво помилятися. Як часто ми називаємо друзями тих, хто друзями не є. Як важко зустріти на цій землі справжнього друга, і яка це праця - зберегти і примножити справжню дружбу! Пропонуємо читачеві поміркувати про це разом з філософом Іваном Ільїним. Перед нами - фрагмент його книги «Співаюче серце».

Професія — як жінка: не ти її вибираєш, а вона — тебе. Коли мене в дитинстві запитували «ким ти хочеш стати?», я збентежено мовчав і завжди заздрив одноліткам. Вони радісно рапортували про свою майбутню професію, а я — не міг. Думав, поки не вирішу, ким бути, залишуся ніким. Драма розгоралася. У школі всі мріяли стати льотчиками, а я висоти боявся. «Прибиратимеш сміття!» — лякали вчителі.

Після цього,змовившись заздалегідь,підійшли до Спасителя саддукеї, які кажуть, що не існує воскресіння мертвих. Вони задумали збентежити Його своїм запитанням і сказали: "Учителю! Мойсей сказав: "Коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого". Було у нас семеро братів: перший, одружившись, помер, і, не маючи дітей, залишив дружину свою братові своєму; так само і другий, і третій – аж до сьомого; а після всіх померла і жінка. Отже, після воскресіння, кому з семи вона дружиною буде? Бо ж усі мали її".

Любов між чоловіком і жінкою - це не якась особлива любов, яка принципово відрізняється від інших видів любові. Від любові між матір'ю і дитиною, між друзями. Це та ж сама любов, тільки трохи з іншим відтінком. І тому упізнати її можна так само, як і будь-яку іншу любов.
Я багато розмірковував, як зрозуміти у відносинах двох людей, любов це чи не любов...