Чоловік і жінка досить пізно одружилися. На їх здивування і радість, у них народився син. Вони виховували його з любов'ю, піклуючись, як тільки могли. Попри те, що самі жили убого, відправили його до школи мудрого вчителя, аби син міг зростати духовно. Коли хлопець повернувся додому, то захотів хоч якось віддячитися батькам.
"Чи міг би я щось для вас зробити? — спитав він. — Щось, що принесло би вам радість".
"Ти наша найбільша радість, наш найбільший скарб, — відповіли старенькі. — Однак, якщо хочеш зробити нам подарунок, то роздобудь трішки вина. Ми любимо вино, а багато років навіть не мали його в роті..."
У хлопця не було ні копійки. Та одного дня, коли він ішов до лісу по дрова, зачерпнув трохи води з водоспаду і напився. Йому здалося, що вода та на смак як солодке вино. Він наповнив баклажку, яку носив зі собою, і вернувся до хати.
"Ось мій подарунок, — сказав він батькам. — Це баклажка вина для вас"...

У кінематографічних колах Лос-Анжелеса кажуть, що відомі люди кіно нерідко вдають, ніби увесь час зайняті реалізацією "великих життєвих планів". Свій звичайний день вони описують приблизно так:
"Встаєте о восьмій. Випиваєте помаранчевого соку і вживаєте денну порцію вітамінів. Півгодинна прогулянка підготує організм до сніданку. Потім переглядаєте газети і кореспонденцію. Десь о десятій тридцять — плавання у басейні, потім півгодини гімнастики, після того душ і сонячні ванни. Далі настає час обіду, а обідати, звісно, найліпше з приятелями.
По обіді — кава і приватний перегляд фільму або ж крамниці чи телефонні розмови. Близько четвертої пополудні — теніс або гольф. Після повернення знову басейн і заняття на тренажерах або у гімнастичному залі. По закінченні цих тренувань душ, масаж, потім короткий відпочинок. А коли прокинетеся від того пообіднього сну — вам уже вісімдесятка".

Батько зі сином сиділи у бічній наві храму. За якийсь час дитина торкнула батька і сміючись сказала: "Тату, поглянь на того чоловіка. Він спить".
Батько повагом подивився на сина і відповів: "Було би ліпше, якби ти теж спав, замість обмовляти інших".

Над берегом одного з озер на півночі Індії жив дивний птах, який мав дві голови. Одна була з правого боку тулуба, а інша — з лівого. Один тулуб з двома головами.
Якось птах кружляв у пошуках поживи. Очі правої голови зауважили соти з диким медом. Птах одразу кинувся згори до них.
Голова, котра з лівого боку, просила: "Дай і мені трохи".
Але права голова не послухала й поспіхом з'їла все сама. Ліва голова заприсяглася помститися. Літаючи понад лісом, птах опинився над місцем, де росли ягоди. Ліва голова помітила їх перша і хоча знала, що ті ягоди недобрі, бо від них болітиме шлунок, надзьобалася їх стільки, скільки могла.
Думала собі при цьому: "Потім нас обох болітиме живіт, але треба провчити того самолюбця, що праворуч, бо тільки так він навчиться діяти спільно".

Королівський двір гучно обходив святкування з нагоди прибуття короля до столиці. У багато прикрашеній залі король приймав дари від своїх підданих. Усі подарунки були дуже цінні: коштовна зброя, срібляні келихи, тканини, гаптовані золотом. Коли вервиця жертводавців уже майже підходила до кінця, з'явилася столітня селянка. Вона йшла, важко ступаючи у своїх дерев'яних взувачках. Жііїка накульгувала і спиралася на палицю. У повній тиші вона вийняла з кошика дарунок, що був старанно загорнутий у полотно. Коли жінка поклала до ніг короля клубок білої вовни , усі вибухнули гучним сміхом. Старенька назбирала її від двох овець — свого єдиного маєтку — і напряла за довгі зимові вечори.

Після страшної бурі на морі вцілілий бідолаха, учепившись за рештки свого човна, добрався до маленького безлюдного острівка. Острівець той майже суцільно вкривали непривітні гострі скелі. Бідака став гаряче благати Бога, аби його порятував. Кожного дня він вдивлявся, чи десь-там, з-за горизонту, не з'явиться допомога, проте ніхто з нею не поспішав.
Коли минуло так кілька днів, він почав потроху облаштовуватися. Доклавши чимало зусиль, виготовив знаряддя для обробітку землі, а також для полювання. У поті чола він розклав вогнище, збудував курінь і сховок на випадок бурі.

Якось Мойсей, блукаючи по пустелі, зустрів пастуха. Мойсей провів із ним цілий день, допоміг подоїти овець. Коли вже стемніло, пророк зауважив, що пастух відлив трохи молока до посудини і поставив її на скелі, недалечко від того місця, де вони ото перебували.
Мойсей спитав пастуха, для чого він поставив там молоко. Пастух відповів: "Це молоко для Господа Бога".
Пророк попросив пояснити. Пастух сказав: "Я завжди наливаю трохи найліпшого молока і жертвую його Господу Богу".
Мойсей відчув обов'язок виправити віру пастуха, а тому повів бесіду далі: "А чи Господь Бог п'є це молоко?"

Була собі колись кома, яка страшенно обурювалася через те, що всі її легковажать. Навіть діти початкових класів не надто звертали на неї увагу.
Бо яке значення має нині кома? У газетах її майже не вживають, а якщо і ставлять, то радше випадково.
Та якогось дня кома збунтувалася.

Дуже давно один місіонер разом зі своїм провідником-індіянином пробирався через Скелясті Гори.
Щовечора, коли чубок сонця ховався за видноколом, молодий індіянин відходив від місіонера, повертався у той бік і починав ритмічно переступати з ноги на ногу. При цьому він упівголоса наспівував якусь тужливу пісню.

Спекотливої літньої днини робітникові, що працював на багатого господаря, було звелено скопати сад. Наймит неохоче взявся до роботи. При цьому він нарікав на Адама, що через нього люди отак використовують працю інших людей.
Ці ремствування і прокльони дійшли до вух господаря.
— Чого ти нарікаєш? Б'юсь об заклад, що на місці Адама ти вчинив би так само, — сказав він наймитові.
— Ні, напевно ні, — сухо відказав робітник. — Я нізащо не піддався б спокусі!
— Побачимо! — відповів господар і запросив його на обід.
У призначений час наймит з'явився до дому свого хазяїна. Той запровадив його до кімнати, а там уже чекав стіл, заставлений усякими наїдками.
— Можеш частуватися усім, чим тільки захочеш, лишень не торкайся вази, що стоїть отам на краю стола, аж доки я не повернуся, — мовив господар.
Наймит не гаяв часу, а відразу всівся за столом і взявся куштувати усі страви, що стояли перед ним. Врешті його погляд затримався на прикритій вазі, що стояла скраю.

Один чоловік завжди відчував себе пригніченим через різні життєві труднощі. І якось він поділився цим із відомим духовним наставником.
— Не можу вже більше! Життя стало просто' нестерпне!
Учитель узяв у пригорщу попелу і вкинув до шклянки, у якій перед тим була кришталево чиста питна вода, і промовив:
— Це твої страждання.
Вода у шклянці умить стала брудна й мутна.
Учитель вилив її.
Тоді знову набрав пригорщу попелу і кинув його у море.
Попіл у тій же хвилині розчинився, а вода у морі залишилась така сама чиста, як і до того.
— Бачиш? — спитав учитель. — Кожного дня ти мусиш вибирати, бути тобі шклянкою, а чи морем.

У шкляній посудині жили дві червоні рибки. Ліниво пересуваючись попри шкляні стінки, вони мали досить часу, аби собі пофілософувати. І якось одна рибка спитала іншу:
— Чи ти віриш у Бога?
— Звичайно!
— А звідки ти про Нього знаєш?
— Хто ж тоді, на твою думку, щодня міняє воду в акваріумі?