Ти і Господь наш Ісус Христос разом ідете одним шляхом. Довгий час сліди Ісуса лягають поруч з твоїми, але Його сліди значно глибші, чіткіші. 
Ти ж залишаєш сліди невиразні, заломисті, - видно: ти вагаєшся і не впевнений, що ідеш у правильному напрямку. Крокуєте отак деякий час, і поволі твої сліди наближаються до Ісусових. Ось ви вже ідете паралельно.
Ви з Ісусом - як двоє друзів. Простуєте пліч-о-пліч.
Все нібито чудово, та враз твої сліди, що спершу виднілися на піску поряд з Ісусовими, тепер лягають просто на них.

Жила колись собі одна родина, спокійна і мирна. Мешкала у маленькому будиночку передмісті. Одного вечора вони сиділи за вече рею, коли раптом почули стукіт у двері. Батько пішов і відкрив їх. На порозі стояв старий чо ловік у понищеній одежі, обдертих штанях. Він мав кошик, у якому було повно овочів. Спитав домочадців, чи не хочуть купити трохи городини. Вони таки щось узяли, позаяк хотіли його збутися. З часом родина заприятелювала зі старень ким, який щотижня приносив їм овочі. Вони з'ясували, що цей бідний старий чоловік мав катаракту і майже не бачив. Проте він завжди тримався напрочуд люб'язно, отож уся родина чекала, коли він прийде, оскільки цінувала його товариство.
Якось старий, як звичайно, приніс тим людям овочі, а потому сказав: "Вчора я отримав вели кий подарунок! Біля свого будиночка знайшов кошик з одежею, яку хтось залишив для мене". Всі знали, що йому дуже потрібен був одяг тому сказали: "Це чудово!"
Незрячий старенький, однак, додав: "Але є щось іще ліпше: я знайшов сім'ю, яка справді по требувала цієї одежі!"