30 грудня команда Православного молодіжного веб-порталу hram.lviv.ua провела останню у 2013 році зустріч православної молоді міста Львова. Оскільки ми знаходимося у часі Різдвяного посту, то темою зустрічі не могло бути ніщо інше, як Різдво Христове. Цього разу до нас у гості завітав прот. Олег Квасниця – настоятель Введенського храму с. Мшана.

Коли ми думаємо про покаяння, перед нами завжди повстає темна або сіра картина скорботи, стиснутого серця, сліз, якогось великого горя через те, що наше минуле таке темне і недостойне: недостойне ні Бога, ні нас самих, ні того життя, яке нам запропоноване. Але це тільки одна сторона покаяння чи, точніше, такою повинна би бути тільки одна мить. Покаяння повинне розцвітати в радість і в подвиг. Без цього покаяння безплідне, без цього те, що могло б бути покаянням, перетворюється в розкаяння – безплідне і, часто, таке, яке вбиває життєву силу в людині замість того, щоб її збуджувати і оновлювати.

Говіння – це момент, коли з обновленою силою і знову, по-новому ми повинні задумуватися над життям та над собою. Над життям – яким його Господь задумав для нас, і над собою – яким ми це життя зробили. В тому й полягає покаяння, щоб немовби виміряти відстань між тим, що задумав Господь, і тим, що ми здійснили; між тим, що нам було дано і що ми використали чи ні, виконали чи не виконали. Це треба робити – і не раз в житті. Ми часто відкладаємо цю задачу до нашої передсмертної години, до останньої нашої хвороби, до моменту, коли раптом виявимо, що невиліковно хворі або що перебуваємо в смертельній небезпеці. І тоді, перед обличчям страху, перед обличчям смерті, перед небезпекою ми раптом стаємо по відношенню до себе, до життя, до людей, до Бога – серйозними. Ми перестаємо грати в життя. Ми перестаємо жити так, немовби пишемо тільки чернетку, яка колись пізніше – о, набагато пізніше! тому що здається, що часу ж так багато попереду – буде перетворена у щось остаточне. І ніколи цього не буває, тому що старість, старіння тіла, виснаження розуму, раптова смерть, обставини застають нас зненацька і вже не дають часу. І дуже страшно думати, що може настати момент, коли виявиться запізно.

Від 28 листопада до 6 січня включно триватиме Різдвяний піст або Пилипівка.
На питання, як правильно дотримуватися Різдвяного посту, відповідає Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

Хто ближче приглянеться до нашого церковного року, той чітко завважує, що наша Православна Церква до великих і світлих празників завжди приготовляється коротшим чи довшим постом. Маємо великий і святий піст перед празником Пасхи. Маємо одноденні пости перед деякими празниками. Маємо багатоденні пости перед святами св. Апостолів Петра і Павла та празником Успіння Преч. Діви Марії. Маємо врешті і довгий піст перед Різдвом Христовим. Цей празник, як і празник Пасхи, належить до найбільших. Тому і піст творився на взір Пасхальному, і навіть носить назву Чоторидесятниці. Тож погляньмо на його історію, час, тривання та завдання.

28 листопада - 6 січня н. ст.) Розпочинається Різдвяний піст. Він випереджає собою свято Різдва Христова за сорок днів, і називається також Пилиповим постом («Пилипівкою»), тому що починається після 27 листопада - дня пам’яті апостола Пилипа. Різдвяний пост установлений для того, що ми до дня Різдва Христова очистили себе покаянням, молитвою й постом, щоб з чистим серцем, душею й тілом могли благоговійно зустріти Сина, що з’явився у світ Божий й щоб, крім звичайних дарунків і жертв, принести Йому наше чисте серце й бажання слідувати Його навчанню.

28 листопада починається Різдвяний піст. Він триває 40 днів – до Навечір’я Різдва Христового включно, тому називається ще Чотиридесятницею. Інша назва – Филипів піст, або Пилипівка, тому що починається після дня пам’яті апостола Филипа. Різдвяний піст має на меті достойне приготування вірних до зустрічі свята Різдва Христового. Уже в IV–V століттях про цей піст маємо виразні спогади і вказівки. 1166 року Константинопольський собор установив єдиний порядок провадження Різдвяного посту.